Судова практика - Cправа Каверзін проти України, № 23893/03, 15 травня 2012 року


РАДА ЄВРОПИ

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

ОСТАТОЧНЕ РІШЕННЯ

Справа "Каверзін проти України"

Заява N 23893/03

15 травня 2012 року

Стислий виклад.
 

12 січня 2001 року заявника було затримано за підозрою у вчиненні низки злочинів. Під час затримання до заявника були застосовані заходи фізичного впливу з боку працівників УБОЗ УМВС України у Харківській області. В подальшому заявника було доставлено до відділу міліції, де, як стверджує заявник, він був підданий катуванню з боку невстановлених працівників міліції з метою отримання від нього зізнання у вчиненні злочинів, та поміщено до ізолятора тимчасового тримання. Як стверджується, внаслідок катування заявник отримав ушкодження ока, в результаті чого він в подальшому втратив зір.

Наступного дня заявника було доставлено до лікарні, де його оглянув лікар, який підтвердив наявність у нього тілесних ушкоджень.

15 січня 2001 року заявника було допитано прокурором Харківської області, який помітив у нього ушкодження ока. Згідно рапорту прокурора заявник стверджував, що він зазнав тілесного ушкодження під час свого затримання, його не було піддано жорстокому поводженню з боку працівників міліції після його затримання і що він добровільно дав зізнавальні показання. Наступного дня було розпочато перевірку обставин отримання заявником тілесних ушкоджень під час його затримання. У ході цієї перевірки були зібрані показання відповідних працівників міліції, які стверджували, що заходи фізичного впливу були застосовані до заявника у зв'язку з тим, що він намагався чинити опір під час затримання.

19 січня 2001 року було проведено судово-медичну експертизу, в результаті якої було констатовано наявність у заявника численних тілесних ушкоджень, у тому числі ушкодження ока, і що деякі з них були завдані йому тупими твердими предметами за три - чотири дні до огляду.

23 січня 2001 року заявника було поміщено до Харківського СІЗО N 27, де його було оглянуто лікарем та встановлено наявність тілесних ушкоджень.

26 січня 2001 року заявник звернувся до того ж прокурора Харківської області зі скаргою щодо катування, якого він зазнав з боку працівників міліції після його затримання. Того ж дня прокурор виніс постанову про відмову в порушенні кримінальної справи щодо працівників міліції посилаючись, зокрема на показання відповідних працівників міліції, судово-медичну експертизу від 19 січня 2001 року та твердження заявника від 15 січня 2001 року.

В подальшому мати заявника звернулась зі скаргою до народного депутата щодо катування заявника працівниками міліції та відмову державних органів проводити розслідування щодо цього. За запитом народного депутата в 2005 році вищестояща прокуратура вивчила матеріали попередньої перевірки 2001 року та зрештою підтвердила законність постанови від 26 січня 2001 року.

25 лютого 2001 року заявника було поміщено до Хмельницького СІЗО N 29, де його було оглянуто лікарем, який констатував у нього наявність тілесних ушкоджень та повну втрату зору.

З вересня 2001 року заявнику почали надавати офтальмологічну допомогу.

23 вересня 2002 року заявнику було встановлено I групу інвалідності.

13 листопада 2002 року апеляційний суд Хмельницької області визнав заявника винним у вчиненні низки злочинів та призначив йому покарання у вигляді довічного позбавлення волі. Крім того, суд відмовив у задоволенні скарги заявника на те, що його зізнавальні свідчення були отримані під фізичним та психологічним тиском з боку працівників міліції, посилаючись на постанову прокурора від 26 січня 2001 року. 13 травня 2003 року Верховний Суд України частково змінив вищевказаний вирок та відмовив в задоволенні скарг заявника щодо катування на тій самій підставі, що й апеляційний суд.

12 серпня 2003 року заявника було поміщено до Дніпропетровської виправної колонії N 89 для відбування призначеного покарання, де, як стверджується, до нього застосовували наручники при виході з камери, зокрема під час прогулянок та відвідування родичів, незважаючи на те, що він був сліпий.

3 грудня 2008 року заявника було переведено до Вінницької установи виконання покарань N 1.

Заявник скаржився до Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд) за ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) на те, що він зазнав катування з боку працівників міліції під час його перебування у відділі міліції, на неефективне розслідування його відповідних скарг, ненадання йому адекватної медичної допомоги та умови тримання його під вартою в Дніпропетровській виправній колонії N 89. Заявник також подавав інші скарги про порушення Конвенції, які Європейський суд визнавав неприйнятними.

Порушення ст. 3 Конвенції було встановлено з огляду на те, що у справі було підтверджено завдання заявнику тілесних ушкоджень працівниками міліції після його затримання, зокрема, медичним оглядом від 13 січня 2001 року та судово-медичною експертизою від 19 січня 2001 року, і що державою-відповідачем не було надано обґрунтованих пояснень щодо їх походження. З огляду на тяжкість тілесних ушкоджень заявника та умисний характер їх завдання Європейський суд дійшов висновку, що поводження, якого зазнав заявник з боку працівників міліції, прирівнюється до катування.

Порушення ст. 3 Конвенції також було встановлено у зв'язку з недотриманням національними органами обов'язку розслідувати скарги заявника щодо його катування з огляду на те, що:

- перевірка прокуратурою обставин отримання заявником тілесних ушкоджень не була ретельною, оскільки не було встановлено точного перебігу подій та способу завдання заявнику тілесних ушкоджень, а в постанові від 26 січня 2001 року не були розглянуті твердження заявника щодо його катування після його затримання, а містились лише посилання на первісні твердження заявника про те, що його не було піддано жорстокому поводженню;

- перевірка вищестоящої прокуратури в 2005 році не була спробою перегляду тверджень заявника про катування, оскільки вона обмежувалася дослідженням матеріалів попередньої перевірки, яку було завершено майже за чотири роки до того;

- судами не були розглянуті неодноразові скарги заявника про те, що зізнання у вчиненні злочину було отримано від нього в результаті катування, ані в контексті оцінки допустимості цих визнавальних показань, ані в контексті окремої перевірки. Суди відхиляли ці скарги заявника як необґрунтовані, спираючись виключно на постанову прокурора від 26 січня 2001 року.

Крім того, навіть якщо припустити, що тілесні ушкодження були завдані заявнику під час намагань працівників міліції подолати його опір під час його затримання, прокуратурою не було розглянуто питання щодо законності та пропорційності застосування до заявника заходів фізичного впливу.

Порушення ст. 3 Конвенції було встановлено з огляду на відсутність адекватної медичної допомоги у зв'язку з ушкодженням ока заявника у період з січня 2001 року, коли таке ушкодження було виявлено, до вересня 2001 року, коли заявнику почали надавати спеціалізовану медичну допомогу.

Проте, порушення ст. 3 Конвенції не було встановлено у зв'язку з відсутністю адекватної медичної допомоги під час тримання заявника під вартою з вересня 2001 року до грудня 2008 року, оскільки протягом цього періоду заявника оглядали лікарі, включаючи офтальмолога, та йому неодноразово надавалась відповідна медична допомога.

Порушення ст. 3 Конвенції було встановлено у зв'язку з тим, що застосування до заявника наручників в Дніпропетровській виправній колонії N 89, зокрема в положенні "руки за спиною", тоді, як він був сліпий та потребував сторонньої допомоги у забезпеченні своїх життєвих потреб, становило нелюдське та таке, що принижує гідність, поводження.

Беручи до уваги системний характер проблем, які стали підставою порушень у цій справі, Європейський суд зобов'язав Україну терміново реформувати правову систему, щоб забезпечити викорінення практики катування осіб, які тримаються під вартою, та забезпечити проведення ефективного розслідування відповідно до ст. 3 Конвенції у кожній справі, в якій заявляється небезпідставна скарга на жорстоке поводження, та ефективне виправлення на національному рівні будь-яких недоліків такого розслідування.

Розглянувши справу, Європейський суд одноголосно:

"1. Оголошує прийнятними скарги заявника за статтею 3 Конвенції щодо стверджуваного катування працівниками міліції, неефективного розслідування, відсутності адекватної медичної допомоги та застосування до нього наручників в Дніпропетровській виправній колонії, а решту скарг у заяві - неприйнятними;

2. Постановляє, що було порушення статті 3 Конвенції у зв'язку з катуванням заявника працівниками міліції;

3. Постановляє, що було порушення статті 3 Конвенції у зв'язку з непроведенням органами влади ефективного розслідування за скаргою заявника на катування;

4. Постановляє, що було порушення статті 3 Конвенції з огляду на відсутність у період з січня до вересня 2001 року адекватної медичної допомоги у зв'язку з ушкодженням ока заявника;

5. Постановляє, що не було порушення статті 3 Конвенції у зв'язку зі стверджуваною відсутністю адекватної медичної допомоги під час тримання заявника під вартою з вересня 2001 року до грудня 2008 року;

6. Постановляє, що мало місце порушення статті 3 Конвенції у зв'язку із застосуванням до заявника наручників в Дніпропетровській виправній колонії;

7. Постановляє, що:

(a) упродовж трьох місяців від дня, коли це рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має виплатити заявнику 40000 (сорок тисяч) євро відшкодування моральної шкоди разом з будь-якими податками, які можуть нараховуватись; ця сума має бути конвертована в українські гривні за курсом на день здійснення платежу;

(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти;

8. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції."

____________

casus.com.ua © 2012 ЮК'А