Законодавство - Позбавлення батківських прав

Підстави позбавлення батьківських прав

Ч.1 ст. 164 СК України визначає вичерпний перелік підстав позбавлення батьківських прав.

Так, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:

1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;

2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини;

3) жорстоко поводяться з дитиною;

4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;

5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;

6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

У даній статті ми на основі чинних нормативно-правових актів та Постанови Пленуму ВСУ № 3 від 30.03.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав»(далі – Постанова) надамо стисле пояснення до кожної з вказаних підстав.


1. Обов’язок батьків забрати дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров’я встановлено ст. 143 СК України.

Відповідно до п. 17 Постанови не можна позбавити батьківських прав особу, яка не виконує своїх батьківських обов'язків унаслідок душевної хвороби, недоумства чи іншого тяжкого захворювання (крім хронічного алкоголізму чи наркоманії) або з інших не залежних від неї причин. До інших поважних причин слід відносити обставини непереборної сили (епідемії, військові події, стихійні лиха або інші подібні обставини); позбавлення чи обмеження свободи пересування внаслідок неправомірних дій інших осіб, дії закону або судового рішення.

Частими є випадки залишення батьками (батьком, матір’ю) дитини в закладі охорони здоров’я із-за скрутного матеріального становища, відсутності місця проживання, стану її здоров’я. Про поважність таких причин однозначно стверджувати не можна і вирішення питання про віднесення їх до такої категорії залежить від конкретних обставин справи.

Важливо зазначити, що факт залишення дитини в закладі охорони здоров’я з причин, які не є поважними, не є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав. Законодавець дає час батькам усвідомити наслідки своєї бездіяльності і проявити щодо дитини батьківське піклування протягом шести місяців з дня, коли вони мали забрати дитину. Якщо цього не сталося, виникла підстава для позбавлення їх батьківських прав, передбачена п.1 ч.1 ст. 164 СК України.


2. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. (п.16 Постанови).


3. Жорстоке поводження з дитиною полягає у фізичному або психічному насильстві, застосуванні недопустимих методів виховання, приниженні людської гідності дитини тощо (п.16 Постанови).

Зміст поняття жорстокого поводження з дитиною розкривається і в п.4 Розділу 1 Порядку розгляду звернень та повідомлень з приводу жорстокого поводження з дітьми або загрози його вчинення, затв. спільним наказом Мінсоцполітики, МВС, МОН та МОЗ № 564/836/945/577 від 19.08.201419.08.2014). Це - будь-які форми фізичного, психологічного, сексуального або економічного насильства над дитиною в сім'ї або поза нею, у тому числі: втягнення дитини в заняття проституцією або примушування її до зайняття проституцією з використанням обману, шантажу чи уразливого стану дитини або із застосуванням чи погрозою застосування насильства; примушування дітей до участі у створенні творів, зображень, кіно- та відеопродукції, комп'ютерних програм або інших предметів порнографічного характеру; ситуації, за яких дитина стала свідком кримінального правопорушення, внаслідок чого існує загроза її життю або здоров'ю; статеві зносини та розпусні дії з дитиною з використанням: примусу, сили, погрози, довіри, авторитету чи впливу на дитину, особливо вразливої для дитини ситуації, зокрема з причини розумової чи фізичної неспроможності або залежного середовища, у тому числі в сім'ї; будь-які незаконні угоди щодо дитини, зокрема: вербування, переміщення, переховування, передача або одержання дитини, вчинені з метою експлуатації, з використанням обману, шантажу чи уразливого стану дитини.


4. Відповідно до ст. 53 ЗУ «Про основи законодавства про охорону здоров’я, хронічний алкоголізм та наркоманія є соціально небезпечними захворюваннями.

Хронічний алкоголізм батьків і захворювання їх на наркоманію мають бути підтверджені відповідними медичними висновками.

ЗУ «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними» передбачено визначення понять «наркоманія» та «особа, хвора на наркоманію»:

  • наркоманія - психічний розлад, зумовлений залежністю від наркотичного засобу або психотропної речовини внаслідок зловживання цим засобом або цією речовиною;
  • особа, хвора на наркоманію, - особа, яка страждає на психічний розлад, що характеризується психічною та (або) фізичною залежністю від наркотичного засобу чи психотропної речовини, і якій за результатами медичного обстеження, проведеного відповідно до цього Закону, встановлено діагноз "наркоманія".

За правилами ст. 12 Закону, особа, відносно якої до закладів охорони здоров’я, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, протидії їх незаконному обігу Національної поліції надійшла інформація від установ, підприємств, організацій, засобів масової інформації або окремих громадян про те, що вона незаконно вживає наркотичні засоби або психотропні речовини чи перебуває у стані наркотичного сп'яніння, підлягає медичному огляду.

Встановлення наявності стану наркотичного сп'яніння внаслідок незаконного вживання наркотичних засобів або психотропних речовин є компетенцією лише лікаря, на якого покладено обов'язки щодо проведення медичного огляду (обстеження), а діагноз "наркоманія" встановлюється лікарсько-консультаційною комісією.

Порядок проведення медичного огляду та медичного обстеження осіб, які зловживають наркотичними засобами або психотропними речовинами затверджений наказом МОЗ № 158/417 від 16.06.1998 р..

Відповідно до цього ж порядку встановлюється і діагноз «токсикоманія», про який у ст. 164 СК України законодавець не згадує. Токсикоманія теж є психічним розладом і на нашу думку, наявність у батьків такого захворювання може бути підставою позбавлення їх батьківських прав.

Визначення поняття «хронічний алкоголізм» та порядку встановлення такого не передбачено. Рішення судів свідчать, що даний діагноз встановлюється також лікарсько-консультаційною комісією.


5. Відповідно до п. 16 Постанови як експлуатацію дитини слід розглядати залучення її до непосильної праці, до заняття проституцією, злочинною діяльністю або примушування до жебракування.

При розгляді справ про позбавлення батьківських прав з цієї підстави слід з’ясовувати питання про наявність у діях батьків складів таких кримінальних правопорушень як експлуатація дітей (ст. 150 КК України), використання малолітньої дитини для зайняття жебрацтвом (ст. 150-1 КК України), сутенерство, або втягнення особи в заняття проституцією (ст. 303 КК України), втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність (ст. 304 КК України) та інших.

Конвенція про права дитини (ООН, 20.11.1989 рік, набрала чинності для України 27.09.1991 року) встановлює обов’язок держав-учасниць захищати дитину від всіх форм експлуатації, зокрема від економічної та сексуальної.

Держави-учасниці визнають право дитини на захист від економічної експлуатації та від виконання будь-якої роботи, яка може являти небезпеку для здоров'я, бути перешкодою в одержанні нею освіти чи завдавати шкоди її здоров'ю, фізичному, розумовому, духовному, моральному та соціальному розвитку (п.1 ст. 32 Конвенції).

Держави-учасниці зобов'язані захищати дитину від усіх форм сексуальної експлуатації та сексуальних розбещень. 3 цією метою Держави-учасниці, зокрема, вживають на національному, двосторонньому та багатосторонньому рівнях всіх необхідних заходів щодо запобігання:

а) схилянню або примушуванню дитини до будь-якої незаконної сексуальної діяльності;

b) використанню дітей з метою експлуатації у проституції або в іншій незаконній сексуальній практиці;

с) використанню дітей з метою експлуатації у порнографії та порнографічних матеріалах (ст. 34 Конвенції).


6. Останньою з підстав позбавлення батьківських прав є засудження батька, матері за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини. При цьому не має значення яке право дитини стало об’єктом кримінально-протиправного посягання. Обов’язковою умовою застосування вказаною підстави є наявність обвинувального вироку суду, що набрав законної сили.   

Дмитро Сирота, 2017

casus.com.ua © 2012 ЮК'А